П'ятниця, 29 липня 2016 10:00

Учасники другої Школи для регіональних журналістів про проект

Поки триває відбір на третю Школу, хочемо (звісно, на правах реклами) поділитись враженнями учасників останнього проекту. Вони всі вже пройшли навчання, відстажувались в київських ЗМІ та (майже всі) провели посстренінги у власних редакціях. Ще для десяти журналістів з різних регіонів України цей проект добіг кінця. А ми мусимо зізнатись, що провівши вже дві Школи, кожного разу дуже тішимось учасниками. Це прекрасні редактори і журналісти. Читайте, надихайтесь, подавайтесь)
 
Анатолій Данівський, м.Чернігів, Чернігівська Медіа Група
После окончания “Школы” прошла уже пара недель. Но эмоции не устоялись до сих пор. В принципе, как и полученная информация. Лекции прокручиваются в голове, пролистываются конспекты. Хочется на практике повторить как можно больше, о чем рассказывали и что показывали специалисты. Думаю, это главная заслуга проекта. Формат проведения тренингов дает возможность учаснику не из Киева ощутить: вот он – лектор - передовой специалист. На расстоянии вытянутой руки. Не смотрит на тебя из монитора или телевизора. Настоящий. Это дает чувство, что все возможно. Нужно только прилагать усилия. Лекторы делятся многими секретами своего мастерства, подробно отвечают на вопросы. Ничего не скрывают. Признаться, это поначалу даже раздражало. Мол, всерьез не воспринимают. Не конкуренты. Но затем, поразмыслив, мне стало понятно: просто у нас разное поле работы. Региональная журналистика – это другая история. Тут, как мне теперь кажется, помимо узконаправленных профессиональных навыков, очень нужна фантазия. И, естественно, «огонек в глазах». Без него никуда. На местном уровне вряд ли удастся реализовать подобные киевским общенациональные, серьезные проекты. Поэтому нужна смекалка, чтобы выкручиваться. Это в свою очередь придаст местной аутентичности реализуемым задумкам. При качественной работе они должны быть роднее и привлекательнее местному населению. Правда, об этом лекторы не рассказывали. Они показывали уровень, давали пищу для размышлений. А идеи появились сами собой во время общения с другими региональными журналистами. Проблемы и пути их решения более понятны для коллег с регионов Украины. Это также ценный опыт.
 
 
Багато хто помилково вважає, що регіональна журналістика радше жевріє, ніж живе. З цим можна довго сперечатись, проте, якщо не розвиватись і не вдосконалювати навички, то ні про який розвиток говорити не варто. А один із найдієвіших шляхів розвитку – обмін досвідом. Особисто для мене “Школа для регіональних журналістів” від Media Development Foundation – це не зовсім тренінги (в класичному розумінні), а згодом – стажування. Лекції тренерів (дуже влучно підібраних, до слова) були засновані на власному практичному досвіді. Відтак, для мене “Школа» стала однією з небагатьох можливостей отримати не лише важливі знання, але й застосувати їх. В навчальній програмі, без перебільшення, продуманим було все – починаючи темами лекцій, закінчуючи тренерами.
 
 
 
Надія Канафоцька, м.Городок, Львівська обл., “Голос Ратуші”
Шалено тішусь з нагоди, яка мені випала завдяки участі у “Школі для регіональних журналістів” від Media Development Foundation. Це як копняк під зад рухатись вперед, робити все, що від тебе залежить – завжди найкраще, віддаватись тій журналістиці, скажімо так, «по любві»))) І не забувати, що та самовіддана праця має і винагороджуватись.Щоб мрії ставали реальністю – думки мають ставати дією. Школа+MDF+ТСН – то таки здійсненна мрія, краще, що на сьогодні трапилось зі мною в журналістиці. Хоч не вважаю, що я чогось багато вище себе для цього зробила – скромно думала, що не ввійду в 10-ку. Обіцяю бути старанною, не підводити надій, які на мене покладають, і не полишати віри в себе. Все в наших руках, того їх опускати не можна. І тільки вперед!
 
Надія Куриляк, м.Хмельницький, ХОДТРК “Поділля-Центр”
Що таке справжня удача, везіння чи фортуна? Напевно, це віра в те, що все можливо, помножена на безмежне бажання… ну… і … все ж таки… певну кількість зусиль. До чого це я? А до того, що свою участь у “Школі для регіональних журналістів” я вважаю неабияким везінням. Бо, надіславши анкету за кілька хвилин до дедлайну, кілька тижнів потому я таки отримала «довгоочікуваного» листа і стала однією із десяти учасників-щасливчиків (хоч тоді, ми, певно, і не уявляли як сильно нам пощастило). Ну, а тепер перейду до конструктиву. Почну з тренінгів. Сказати, що вони були корисними – це не сказати нічого. Усі п’ять днів були просто мегапродуктивними. А усі, без виключення, спікери цікавими та професійними (і до того ж не щоразу доводиться обідати в компанії журналістів-розслідувачів Panama Papers). Найбільше потішило також те, що це були саме практичні заняття. А ми не лише сиділи й слухали, а ще й отримували конкретні завдання та час, за який повинні були їх виконати. А далі було найцікавіше - стажування. І два неймовірних тижні життя в Києві (про які треба було б взагалі писати окрему історію).Мені поталанило потрапити в редакцію ТСН ( думаю про це мріє кожен, хто працює саме у новинній журналістиці). З перших хвилин найбільше вразила неймовірна злагодженість роботи цього «велетенського мурашника». Для мене - це приклад того, як має працювати справжня команда, яка дійсно «живе» тим, що вона робить. Ну і, звісно, швидкість та оперативність. Я побачила, як монтаж може справді «літати», а сюжет «дороблятись» за лічені секунди до ефіру. Я й сама надихнулась цим темпом роботи, бо вже по приїзду додому помітила, що працювати почала теж значно швидше (тож стажування таки дає свої плоди).
 
Яна Проценко, м.Черкаси, In.ck.ua
Робота в редакції напевно уявляється типовому споживачу за сценаріями фільмів про журналістів: це або постійний ризик для життя і участь у гучному розслідуванні або день до випуску друкованої газети, коли всі бігають по редакції, не встигають дати в друк матеріали і стоять на вухах, ну чи просто як симпатична дівчина стоїть перед камерою і тараторить завчений текст: «За моєю спиною зараз відбувається…». Насправді все не так. У червні цього року Media Development Foundation надала деяким регіональним журналістам можливість постажуватися у загальнонаціональних ЗМІ і зрозуміти, як «журналістика» працює на більш високому рівні. Мені пощастило бути у цьому списку. Вибір був дуже великим, але, знаючи історію журналу «Новое Время», не могла обрати інше ЗМІ. Як не прикро це усвідомлювати, але різниця між регіональним і національним ЗМІ – колосальна. Так, деякі регіональні видання дотримуються стандартів журналістики, деякі займаються відвертим плагіатом. Стосовно перекручування тексту і появи новин «із пальця» навіть немає сенсу говорити. Нам є куди рости і, може, такої аудиторії як в «Новом Времени» нам не отримати, але якість матеріалів із регіональних ЗМІ у наших руках.
 
Анастасія Павлюк, м.Чернівці, InfoKey
Це був справді крутий шанс зрозуміти чи ти на правильному шляху. Регіональна журналістика в Україні досить слабка, тому навіть якщо ти й працюєш в цій сфері, то не факт, що ти робиш щось дуже класно. Спочатку потрясні тренінги, які "прокачали" мозок, а потім 2 тижні стажування Даючи згоду на участь в "Школі для регіональних журналістів", я ще думала в яку редакцію піти. Хотілось в розслідувачів. В переліку були "Zik" та " Схеми". Вже після тренінгів я хотіла "Схеми" або" KyivPost". Здала швидко сесію і вже з 1 червня була готова їхати, але організатори Школи дали мені шанс класно зустріти літо. Я поїхала 14 червня в редакцію "Слідство.Інфо". Скажу чесно, зраділа, що саме сюди. Хотіла вже давно побачити як то робиться такий класний продукт. Далі розпочались найкрутіші дні мого життя.
 
Павло Стех, м.Харків, Люк
Значно важче знайти які-­небудь мінуси в цій програмі, тому з цього і почну. Як на мене школа для регіональних журналістів є трохи “фейсбукоцентриською”. А дивлячись на реалії української журналістики в регіонах, то активну пропаганду школи треба вести або в 'однокласниках' або оффлайн безпосередньо на місцях. Це дозволить залучити тих редакторів місцевих змі, які й не підозрювали про існування якихось­то там “стандартів бібісі”. Щодо тренінгів, то серед них надто багато уваги зосереджено на SMM і просуванні свого змі. Не вистачило в програмі лекції про способи монетизації, варто було б розповісти про фінансові можливості для регіональних змі вирватись з болота джисни й заказухи. Якщо регіональні медійники не бачитимуть альтернативи фінансування, всі розмови про журналістські розслідування і smm не будуть продуктивними. Учасникам школи пропонують широкий вибір змі для проходження стажування: як телебачення так і інтернет­ресурси. Загалом програма є дуже важливою як для розвитку журналістики в Украіні, так і для розбудови громадянського суспільства, як би це “голосно” не звучало.
 
Ольга Ружицька, м.Полтава, “Події та коментарі”
Мені дуже пощастило стати учасником програми. Взагалі-то, це небачена розкіш для регіонального журналіста - покинути усі місцеві скандали, наступ виборчого нон-стопу, актуальні проблеми і купу проектів на 5 днів для тренінгу, а потім випасти на два тижні, розчинившись у новому просторі для ідей та творчорсті. Але оскільки була така нагода - я зважилась. Хоча і не змогла повністю покинути свої справи. Тренінги були ультракорисні. Програма побудована так, щоб пройтися і по сучасних методах роботи, і по жанрах. І це круто, я вам скажу - навіть той, хто панічно боявся телебачення і камери, міг спробувати себе як тележурналіст. П’ять днів спілкування з колегами, нові знання - це все дуже надихає, мотивує і, що найголовніше, може відкрити нові погляди на всю буденність. Це тримає “у формі”. Настільки, що можна заради практичної вправи вигадати і зробити репортаж прямо зі сміттярки найближчого ресторану, записавши безхатченків і комунальників у фрігани :) А після лекцій Дениса Бігуса і Андрія Газіна захотілось перешерстити усі одіозні маєтки, порахувати грошові потоки і здивувати деяких людей, чиї персональні дані давно є надбанням інтернет-простору.
 
Мар’яна Огородник, м.Івано-Франківськ, Бліц-Інфо
До стажування в Радіо Свободі було багато очікувань і вони мене не підвели. Щоправда, все виявилось набагато простіше, легше, гармонійніше. Роботу доручали різноманітну і це звичайно тішило – була можливість спробувати себе у чомусь новому. До прикладу, опитування для радіо на Хрещатику припало до душі саме тому, що раніше такого не робила. А ще були прес-конференції, дзвінки за коментарями, нарізки аудіо та відео. Звичайно, багато що з цього доводилось робити й вдома, в Івано-Франківську. Втім, тут було багато уваги до деталей. До прикладу, редакційні стандарти оформлення текстів прописані на шести сторінках. І це зручно, адже й новачок зможе з першого разу оформити текст як необхідно. Хоч головними в редакції точно є Правила Бі-Бі- Сі, де найважливіше - точність та різноманітність точок зору. Також приємно вразив колектив. Люди дуже відкриті, не шкодували власного часу, аби розповісти що і як треба робити. Як виявилось, аби стати найкращими необхідно багато вчитись та нічого не боятись. Додому повернулась з бажанням виправити власні помилки та працювати якісніше. Дякую MFD за такий досвід!
 
Роман Шулик, м.Острог, Національний університет “Острозька академія”, Острог ІНФО
Дуже дякую за фантастичну нагоду пройти стажування в одному з кращих аналітичних видань України (Тексти.org.ua). Це було цікаво, пізнавально і корисно. Я зрозумів специфіку роботи таких видань, покращив свої знання та навички у галузі Дата­журналістики, та отримав нові знайомства. Я був здивований побачити таку невелику редакцію, як у розумінні робочого простору так і в розумінні кількості людей, що там працюють. “Тексти” ­ невелике, проте ефективне видання. Кожна людина зайнята водночас кількома проектами, які можуть тривати часом і місяці. Водночас є журналісти на новинах, які й роблять усю чорну базову роботу. Редакційні завдання дають стажерам неодразу. Пропонують вибрати тему самостійно. Допомагають, підказують, консультують за нагоди і потреби.